Солотвин і околиці

Одна з Бистриць – Солотвинська, на честь селища Солотвин. Пропонуємо дорожні замітки про подорож вихідного дня у це невелике прикарпатське селище, що розташоване на шляху до Манявського скиту та водоспаду.    

Без-букви подібна назва із закарпатським «Солотвино» мала б значення для туризму – якби тут були хай маленькі, але солені озера. А без-озер Солотвин прикарпатський навіть на технічного кандидата закарпатському на тягне – це і не Карпати, а їх підгір’я.

Підгір’я. У цьому селі, за Богородчанами, повертаємо вправо. Тут – доконана скульптурна група сімейки мамутів, є загорнуті в церати шерстисті носороги і чомусь динозаврики-трицератопси. Якщо направо не повертати – потрапиш в  Старуню (село), де на початку XX  ст. (кількома порціями в 1907 та в 1929 році), в копальнях озокериту знайшли  мамута, волохатих носорогів (аж 4 шт.), первісного бика, коня, сарну, песця і, напевно, трицератопсів. Також в Старуні – супервулкан, але не про нього сьогодні.

Щоб ентузіасти на постаменті мамутів не писали Elephas primigenius Blmb., всю територію обгороджено (зеленим) парканом. Погожого дня в неділю на імпровізовану автостоянку перед парканом збираються  на пікнік туристи, дивляться на табличку «не влізай уб’є» і на мамутів крізь грати.  Під зачиненою брамою пролізти, насправді, можливо, але за зухвалу подорож в льодовиковий період (якщо камери таки працюють), є ризик отримати карантинного штрафу.

Ідея «їхати в Солотвин» виникає на 5 хвилин фотосесії – не від хорошого життя (бо там так цікаво), а щоб добрати більше вражень. Солотвин від Підгір’я за 18 км їзди – через не-той Космач (оригінальний на Гуцульщині)  і біля не-того Раковця (оригінальний на Дністрі-руїни замку). У центрі Солотвина, поміж ботанічної пам’ятки природи місцевого значення «Солотвинські дуби» еклектично вплелася велика – але не така велика як в Ріо! – скульптура Ісуса і недобудована хресна дорога (1-а і 14-а стації).

У «Солотвин» з «Краснополя» містечко було перейменоване в XVI столітті. В наш час у Солотвині вгадуються залишки середмістя. Окремі історичні будівлі, втім, на історико-архітектурний ансамбль не претендують. Десь тут є краєзнавчий музей (неділя – вихідний). Річка – Бистриця Солотвинська – від центру Солотвина за 500 метрів.

Від центру дорога повертає на Манявські скит/водоспад. Півкілометра дорогою піднімаєш-хекаєш на пагорб. Повернувши від головної вліво, вийдеш на єврейський цвинтар. Багато (старовинних) надгробків-мацев. Звідси – найгарніший пейзаж на селище.

Можна – і треба – замкнути коло, рухаючись вниз до найцікавішого архітектурного об’єкту Солотвина – дерев’яної церкви Різдва Пр. Богородиці (1903 р.) Василю Нагірному, її архітектору, каже Вікіпедія, належить проект кожної четвертої церкви у Галичині: «здійснив спробу на професійному рівні створити оригінальну форму української сакральної споруди, в основу проектів сільських церков покладав візантійський стиль». А ще це – прадідо знаменитої співачки Квітки Цісик (прадідів великих великі правнУки).

Повертаючись дорогою до Івано-Франківська, обов’язково зупинитися в Богородчанах – не стільки зробити фото на тлі домініканських монастиря-костелу XVIII ст., як на тлі скульптури зуба на тлі цих споруд. Зуб, вочевидь, був знайдений разом з іншими в-зокеритовими знахідками; химерна коренева система пропонує, як виглядали зуби-вісімки в палеолітичного населення Прикарпаття. Один мій товариш-стоматолог, який лікує зуби людям в одному Богом забутому закарпатському селищі, коли я показав йому фото цього зуба, казав, що виколупував за час свого заслання зі щелеп ще й не таке.