Гуцули і Глибока Гуцулія: короткий посібник для мешканців рівнин

Домінантний етнос. Характер, мораль і світогляд

Щоби хоч якось зрозуміти собі, що таке Гуцулія, горрри, горби, треба усвідомити базову різницю між жителями рівнин і горянами, горцями, Гуцулами. Ця різниця полягає у відсутності комуни, комуналки, сусідства в загальноприйнятих поняттях. Сусід на рівнині і сусід в горбах –це кардинально різні сусіди.

В гуцульських хатах пахне свіжим вітром, грибами і буженицею. Жити на вітрах –це мати свіжу голову. До світу. До моралі. До всього. Відкритість –це гуцульська риса. 

Для кожного горянина гість у дім –це і новина, і свіжа балачка, а в багатьох випадках, особливо зараз, ще й вигода. Прийшла людина –стає або другом, або жертвою. Все залежить від гостя. Гуцули — як діти. Вони не вміють бути фальшивими. Пробують, але не вміють. Життя по сусідству не навчило — нема сусідів. 

Дивні випадки самі тебе знаходять в Гуцулії, тим більше в Глибокій. Побачити чи відчути там можна різне. Місця, далекі від явної цивілізації, зберігають в собі входи і виходи в другі простори, звідки появляється дивне для нас або нами забуте. Там потрібно бути і відчути це. Головне –не їхати туристом. Гуцули хоч відкритий, але і герметичний народ, тому чужі тут бачать зовсім не те, що бачать місцеві, які з цим живуть. Я формулюю, як може здатися, туманно, але все, що стається там і видиться, не сильно піддається вербальній артикуляції. 

Одна з головних рис гуцулів –це запеклість. Не радив би з ними заїдатись ніколи. Гуцули до смерті трішки інакше ставляться. Небо і Бог ближче. Тому розуміння Бога в сенсі «Бог дав –Бог взяв» –буквальне. Така природа –попускатись непопущенням. 

Жити в горах –це випробування, але це і привілей. Чужі тут ніколи не стають цілком своїми, може, завдяки цьому гуцули й зберігають свою ідентичність і залишаються домінантним етносом у цих краях. 

Бажання свободи і волі – глибоко зашита опція. Так само як і певна моральна легкість є результатом цього бажання. Парадокс, але при всій чоловічій ознаці гуцульської породи ніде так рівноцінно жінка себе не відчуває, як у гуцулів. Любас і любаска мають однакові права, як і однакове право сидіти в буфеті і пити пиво. Мабуть, це через однакові переживання і проживання складного життя в горах. Коли до води потрібно йти вниз стежкою триста метрів, а потім на коромислі, хитаючись, аби втримати рівновагу, винести два великі відра. Запросто можна побачити стареньку бабусю, яка в кедах, із дзигарем «Пріми» без фільтра пре д’горі з повними бесагами, в яких шість хлібів, всякі дрібниці і пів міха кукурудзяної муки. Поокремість проживання-виживання гартує. 

Гуцули, на відміну від рівнинних людей, емоційні і не скуті фальшивою цивілізованістю. Відкритість і нестримність в емоціях –це не прояв невихованості, це інтуїтивний захист від фрустрацій, якими переобтяжені люди міста чи люди рівнини, де необхідні стриманість і гальма, аби не завалити ближнього на нервах. Тяжко жити комуною, набагато тяжче, ніж самому. 

Гуцули не перестають бути гуцулами, спустившись з гір у міста. Трудно прижитись все одно. Повітря менше, небо дальше.

Життєвий простір

Багато хто дивується великій кількості сміття по берегах Черемошу. І це сміття не приїжджі залишили, ті, як правило, якраз не смітять. Пояснення просте –гуцул завжди викидував сміття в берег, бо вода забере, та і земля органіку перетравить. Гуцули просто ще не встигли усвідомити присутність пластику в побуті.

Пластикова вагонка, якою зараз взяли за моду покривати хати з натурального дерева, –це взагалі не про технологію чи екологію, це про естетику. А дерево що, дерева багато. Це для міських цінність. А вагонка –це файне і миється від порохів легко, а то, що хата не дихає, –не біда, повітря навколо багато. Та ще й якого…

Гуцула оточує кольоровий і яскравий світ. Гуцул любить колір. Зайдіть у хату – і ви попадете в світ кольорів, як десь у Перу. 

Музика

Вроджена музичність гуцулів пов’язана з тишею навколо, в якій набагато краще чути красу звуку. Мовчання гір зосереджує –і ти починаєш Чути. Теленькання овечих дзвіночків. Шум верхівок смерек. Бурмотіння Черемошу. Та ріст гриба врешті… Як вступити в діалог з цим? Та тільки скрипочкою чи флоєркою, дримбою чи цимбалєтами. Награв собі, награв, а потім на весілє з цим награним –і ґазззууу!!!

Не кожен може витримати гуцульський весільний танець. Для цього потрібно мати такий вестибулярний апарат, як у космонавта. Цей танець для витверезіння, він помагає набуватись на весілю до ранку і не впасти.

Невидиме

Життя гуцульське повне містики, знаків, дивних зустрічей з дивним. Справжні мольфарі на люди не показуються. Але справжні мольфарі бережуть і впливають. 

Пороблення –це не забобон. Врочити –це реально. Одним поглядом з-під лоба. Одним словом. Не кажучи вже про прокльони і кленіння. Чого вартий такий прокльон для тих, хто маніпулює сльозами: шо ти ридаєш, ридала би над тобов родина… 

У Глибокій Гуцулії, куди все ще не дійшов масовий турист, ховаються ті, хто колись жив поряд з людьми. Зустріч з ними переповнює жахом не через загрозу, а через чужість, інакшість. Але це –для рівнинних. Гуцули з цим живуть. Гуцули живуть у цьому.

Ріка

Споконвіків гуцули вважали Землю, Огонь і Воду святими. Гуцули вірили в цілющу силу води і на свята освячували джерела, а більшість своїх пісень-співанок починали із заспіву-прославляння загадкового бога скотарства і достатку Сіда-Ріда і богині води Дани такими словами: «А я собі заспіваю, Сіда-Ріда й Дана». 

Головна гуцульська річка Черемош. Міфічна, потужна. Несподівані повороти, пороги, тіснини, крутежі, які ні на хвилину не дозволять послабити увагу під час сплавів. Перша назва Черемошу була дуже проста – Ріка. Її підтверджує і стара назва сучасного села Зелене, що кілометрів на двадцять простяглося вздовж берегів Чорного Черемошу аж до Буркута на кордоні з Румунією, – Зелена Ріка. 

Мабуть, назва така – Ріка – тому, що для гуцулів, які народжувались, жили й помирали в Карпатах, усі інші країни світу асоціювалися з Гуцульщиною, а всі ріки світу – просто із Рікою. За красивою гуцульською легендою з Чорного моря водою можна дістатися до Святої Землі рахманів, що живуть святим життям. Споконвіків Черемошем до моря пливуть шкаралупки великодніх писанок до святих рахманів. Так Черемош – Священна Ріка гуцулів – з’єднує гуцулів з цілим світом.

Кухня

Відсутність ланів широкополих вплинула на кухню горян. Найбільша цінність завжди була і є кукурудзяна мука. Основа. Кулеша, бануш, буришєнник, тобто кулеша, мішана з картоплею, –це те, що завжди буде на столі в гуцульській хаті. 

Кухня гуцульська дуже поживна і ситна. Їжа має плавати в жирі. Бо треба бігати горбами, треба мати силу і витривалість. Ніде так не вміють робити буженицю, коптити м’ясо, як в Гуцулії. Довга зима, самотність, далеко до магазину – все вимагає автономності і продуманих запасів. Копчене може стояти роками і тільки твердіти, всихати, але не втрачати цінності.

Окрема розмова – гуслянка. Це традиційний карпатський кисломолочний продукт, який роблять шляхом заквашування кип’яченого молока. Саме слово гуслянка пов’язане з «густий» і буквально означає «згусла», «загусла». Інша назва гуслянки –«зимнє молоко», бо вона зберігається місяцями і може заміняти молоко в зимовий період (за рахунок збільшення кількості молочнокислих бактерій її смак тоді стає гострішим). 

Є легенда, що рецепт гуслянки подарували людям мольфарі –як напій здоров’я, молодості і довголіття. За допомогою бактерій з ягнячого шлунка гуслянка і стає гуслянкою. Гуслянка може бути вічною. Чому? Коли гуслянка закінчується, ви берете останню невелику порцію і додаєте в молоко, яке перед цим доводите до кипіння і охолоджуєте до 30-40 °C. Стінки посудини (банки, горщика) вимащуєте сметаною, наливаєте тепле молоко, не перемішуючи. Посудину укутуєте рушником і ставите на 12 годин у тепле місце. І ось вам гуслянка. І так нескінченно. Буває гуслянка, яку пам’ятають за сімейними оповідями по триста років, від мами до доньки.

…Якшо восени їхати до Верховини з Франківська вечірнім автобусом, то на спуску з горба у затишний Косів, останній піт-стоп перед в’їздом у справжню Гуцулію, вас накриє тотальний аромат яблук, який проникає крізь вікна і шпари. Косівські йони –це особлива тема… На автостанції під час двадцятихвилинної зупинки перед зануренням у гірську ніч можна було купити пляшку косівської яблучної шипучки. І вона була не гірша від нормандського сидру.

Замість висновків

Їдьте в гори. Але будьте відкриті, уважні і довіряйте. Довіряйте горам. Вони живі, і вони оберігають.